Ответ:
"Сродна праця" є однією з найважливіших категорій в системі філософських і соціологічних поглядів Сковороди в розумінні людини, її діяльності та сенсу життя. Вона дає можливість розкрити розуміння Сковородою індивідуального та загального блага і щастя, систему виховання, своєрідність його інтерпретації соціальної рівності й нерівності між людьми та ін.
Сковорода, розглядаючи двоєдину природу людини, вважав, що вона народжується з певними, так би мовити, "запрограмованими" задатками (здібностями, нахилами) до того чи іншого виду діяльності. Бог як універсальне уособлення трьох світів ("Бог, природа и Минерва есть то же") вкорінений і в людині. В процесі самопізнання вона відкриває в собі вище начало, котре єднає її з Богом і робить богорівною насамперед завдяки усвідомленню свого власного покликання, адекватно оцінює свої природні задатки й реалізує їх у відповідних формах діяльності. Тоді вона досягає щастя.
Вчення Сковороди про "сродну" (споріднену) працю розкриває джерела "сродності" - призначення, покликання людини до конкретного виду діяльності, їх закладає природа-бог з моменту народження людини. Тому все "сродне" є природним у людині.
Люди не народжуються однаковими за своїми задатками: одні "сродні" до землеробства, другі - до військової справи, треті - до богослов'я і т.д. Якість і міра обдарувань теж різні.
Вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві. В суспільстві найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.
Объяснение:
И
Вподобати
<span>
Про війну українськими письменниками сказано і
написано дуже багато. І це зрозуміло: вся історія нашого народу
пов'язана з постійною загрозою іноземного вторгнення, з необхідністю
відстоювання своєї свободи і незалежності. З українських історичних дум і
пісень, поетичних і прозових творів про Велику Вітчизняну війну ми
дізнаємося про подвиги наших дідів і прадідів, завдяки їм краще
усвідомлюємо, які страждання приносить людству війна.
Серед творів українських митців про людину і народ на війні особливо
виділяються оповідання й кіноповісті Олександра Довженка (1894—1956).
Довженко народився в містечку Сосниці на Чернігівщині в багатодітній
родині. Джерелами його таланту стали неповторна краса придеснянської
природи, влучне народне слово і чудова пісня, багатство і своєрідність
духовного світу людей, що його оточували з дитинства. Після закінчення
Глухівського учительського інституту Довженко випробував себе в різних
професіях: він учителював, був дипломатом, художником-ілюстратором і,
нарешті, кінорежисером. Але саме як автор фільмів, сценарист і режисер
Довженко зміг проявити себе на повну силу творчого обдаровання. Він став
одним із найвизначніших кінорежисерів світу. Справжнім шедевром німого
кіно називають фільм Довженка "Земля". 1958 р. на всесвітній виставці в
Брюсселі 117 відомих кінознавців з 20 країн серед 12 найкращих фільмів
усіх часів і народів назвали "Землю" </span>
<span>Мотря: «Як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». Працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». Галя полюбила матір Чіпки. Мотрю, бо для неї Чіпчина мати багато значить. Зійшлася Галя близько і з Христею, яка про неї каже: «Вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного». Припала до душі вона Христі, і ось вона вже її кума. Ось тут розкривається нова Галя. Галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх. Каже вона: «Як буде дитина, то я, здається, з’їм або задавлю її, цілуючи та милуючи». Галя — це образ чесної, чуйної, веселої та лагідної жінки.</span><span>Все йде добре, але змінився Чіпка, пішов на слизький шлях, похмурніла Галя, усіма силами намагається допомогти Чіппі, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. Сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям Чіпки, бо її ніжній натурі противні зло, пограбування, вбивства. Тому трагічно й закінчує Галя своє життя: дізнавшись, що Чіпку забрано до поліції за вбивство та грабунки, вона повісилася. Не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. Не «стало» коханого, змінилися його правдиві слова на розбишацькі дії — не стало і Галі.</span>
. Композиція.
Експозиція: випасаючи в лісі коняку, Михайлик назбирав багато грибів.
Зав’язка: отримання Михайликом у попа іншої книги — «Тарас Бульба».
Кульмінація: подяка дядька Себастіяна Михайлику за гриби, його розповідь хлопцю про майбутнє щасливе життя.
Розв’язка: шаноба і вдячність Михайлика дядьку Себастіяну за його сердечність і доброту до простого люду.
На мою думку, сучасний патріотизм, це просто мода. Багато дівчат та хлопців чіпляють на себе стрічки з кольором прапору але навідь не думають, що через це можна постраждати. Вони думають тільки про те, що через нову вишиванку чи футляр для мобілки їх будуть поважати в компанії таких само дурнів, які женуться за популярністю та модою. Справжній патріотризм- він у серці, а не у новій футболці чи стрічці. Але мало хто це зараз розуміє...